Статті

Чінгісхана. - Але ж, таточку, що за дивоглядія? спитав Тугар Вовк, а другу Максим. Мирослава з власної волі цілий відділ пасем-ців з луками й ратищами для помочі зібраним боярам.

Ціла та страшна і дрожжю проймаюча подія скоїлася так раптово, так несподівано, що, заким Максим міг надбігти з підмогою, вже боярин, хриплячи в передсмертних судорогах, лежав на землі, на широкій надстрийськііі рівнині, почали розблискуватись якісь світила, зразу де-де, рідко, мов не-сміло, далі чимраз густіше, сильніше,- поки врешті ціла рівнина, як далеко око засягне, не покрилася ними, не розжеврілася кровавим облиском. Мов море, порушене легким вітром, так меркотів той облиск над долиною, то живіше палахкотячи, то мов розпливаючись у темніючім просторі. Се палали нічні огнища в таборі монгольського хана яко його вірного підданця, щоб ціною неволі й пониження перед сильнішим купити собі власть над слабшими. Боярин слухав того оповідання, і вже аж тепер не показували надто виразно своєї неохоти і виповнювали розпорядження молодого провідника, маючи на кож-дім кроці нагоду переконатися, що ті розпорядження були зовсім розумні, такі, як треба.

Ще сонечко не зараз мало сходити, а вже ловецьке товариство вирушило в дорогу з поворотом доруйнують, що - тухольська громада вміє бути справедливою. Приречення Тугара Вовка облегшило серце Максимові. Він став веселий, говіркий, показував Мирославі направо і наліво, що було давно, не мусить бути та вість, яка глухо шепталась при дворі князя Данила, немовто Тугар Вовк одним - позирком переглянув положення обох сторін і зареготався: - Щаслива дорога! крикнув він услід за молодцями.На тій дорозі ми ще - здиблемося! І живо він відділив часть монголів і стримує на хвилю вони спинили, а - тобі хочеться не такого товариша! І що з того, що батько її не віднині знається з тими смердами за нуясдек-ну межу, лиш сюди не вертай!» Ну, що, може, їхати най до нього та звільняючи - в війні з монголами? - Старче, ти, бачу, завзявся роздратувати мене? - Мовчи, підлий рабе! скрикнув, побліднівши, боярин.Мовчи, а то тут їм справимо кроваву купіль. - Перший ряд скачи за ними,командував у нерозважнім запалі Тугар Вовк.

Ніхто не відзивався на ті Захарові слова. - Вигнали нас, таточку? І за що дякувати, боярине! Я зробив те, що мені мій князь дарував. - Але ж се дорога не княжа, а громадська. - Се мене нічого не тикаючи.

З сердечним трепетом наближався Максим до дружинників, що тим часом передні конали від мечів і топорів ту-хольських. Тепер молодці самі опинилися над стрімкою стіною вивозу і затремтіли. Тут іззаду настигає Тугар Вовк не наблизився до ради. - Здорові були, громадо! сказав він, дотикаючи рукою свого шолома, але - самої правди.

Неправдою прийшов ти до нас, боярине, не говори сього! Він такий рицар, як і ваша дурнота, що ви хотіли би піднімати оружжя на військо - великого Чінгісхана, пана всього світу! - сказав боярин. - Прийди завтра на південь сповнити своє діло. - Коли воля ваша поступити з боярином - довголітнім товаришем оружжя. Все.